Л.Рон Хаббард є засновником Саєнтології. Він описав свою філософію більш ніж у п’яти тисячах праць, включно з десятками книжок і трьома тисячами записаних на плівку лекцій. Серед тих, хто застосовує його принципи для того, щоб поліпшити себе і допомогти своїм ближнім, є представники всіх професій, а саєнтологічні місії та церкви були відкриті на п’яти континентах.
Загальне визнання – включно з тисячами нагород і свідоцтв, отриманих як від окремих людей, так і від груп, що підтверджують його заслуги й досягнення, – та неперевершена популярність праць Л. Рона Хаббарда – це лише один показник того, що його технології ефективні. І що набагато важливіше, мільйони людей у всьому світі вважають Л. Рона Хаббарда своїм найкращим другом.
Хоча задовго до публікації “Діанетики: сучасної науки про розум” 1950 року Л. Рон Хаббард був відомий як видатний письменник і мандрівник, публікація саме цієї книги привернула до нього увагу світової громадськості. Книга дала опис підходу, який вперше успішно розв’язував проблеми розуму, вперше дав надію, що можна якимось чином вплинути на причини ірраціональної поведінки, що проявляється у війнах, божевіллі та злочинності, ставши поворотним пунктом в історії людства. Будь-хто може використовувати Діанетику, щоб поліпшити себе і своїх ближніх. Тому після публікації книги професор політології коледжу Амхерст доктор Фредерік Шуман заявив у газеті “Нью-Йорк Таймс”: “Історія перетворилася на перегони між Діанетикою і катастрофою. Діанетика переможе, якщо достатньо людей вчасно приймуть виклик і спробують зрозуміти Діанетику”.
Хоча більша частина людей могла б задовольнитися таким досягненням, Л. Рон Хаббард не зупинився на Діанетиці. Так, він розкрив загадку людського розуму, але невирішеними залишалися питання про природу самої людини і про те, що таке життя, – завдання не ординарне: люди без успіху намагалися його вирішити протягом багатьох років. Результатом систематичних і повністю наукових досліджень цієї проблеми з’явилася прикладна релігійна філософія Саєнтологія, яка не тільки робить людей щасливішими та здібнішими, а й пропонує розв’язання таких, на перший погляд, нерозв’язуваних соціальних проблем, як зловживання наркотиками, падіння моральних стандартів і неграмотність. Розв’язання цих проблем, коли їх знаходив Л. Рон Хаббард, виявлялися ефективними.
Історія Діанетики та Саєнтології розпочалася задовго до публікації першої книги Л. Рона Хаббарда з цього предмета. Насправді навіть у своїй ранній молодості Л. Рон Хаббард слугував прикладом самовідданості та прагнення досягти своєї мети, що, поряд з його любов’ю до пригод, зробило його живою легендою. Його пошук причин сучасного стану людини, пошук завдовжки в життя, також ряснів пригодами, тому що, на відміну від інших філософів, які задовольнялися тим, що споглядали на все, перебуваючи у башті зі слонової кістки, він знав: щоб справді зрозуміти людей, слід бути частиною життя. Потрібно побувати серед людей будь-якого роду і штибу. Потрібно досліджувати всі закутки буття.
Тут буде розказано про події, які стали ключовими для життя Л. Рона Хаббарда, а також про важливі віхи на шляху його відкриттів. За будь-якими мірками це було дуже насичене і цікаве життя, але справжня його цінність полягає у спадщині, яку Л. Рон Хаббард залишив людству.
Л. Рон Хаббард народився 13 березня 1911 року в місті Тілден, штат Небраска, у сім’ї капітана другого рангу військово-морських сил США Гаррі Росса Хаббарда і Ледори Мей Хаббард. Коли Рону було два роки, його сім’я оселилася на ранчо біля м. Каліспелл, штат Монтана, а звідти вони переїхали в столицю штату Хелену.
У дитинстві Рон дізнався багато чого про виживання на дикому Заході, з його “жорстокими жартами, витівками ковбоїв і нерозважливою хоробрістю шибайголів”. У віці трьох із половиною років Рон умів скакати на коні, а незабаром нарівні з кращими ковбоями міг стреножити і приборкати жеребця.
Мати Л. Рона Хаббарда була рідкісною для свого часу жінкою. Жінка високоосвічена, яка відвідувала до заміжжя вчительський коледж, вона була дуже добрим учителем для Рона. Завдяки її турботі маленький Рон читав і писав уже в ранньому віці, і незабаром знаходив задоволення своїй ненаситній цікавості щодо життя в роботах Шекспіра, грецьких філософів та інших класиків.
Мати допомагала йому також наздоганяти те, що він пропускав у школі, коли служба батька часом змушувала сім’ю залишати Монтану, щоб здійснити подорож країною.
Саме в ці роки своєї ранньої юності Рон зіткнувся з іншою культурою – культурою індіанців племені чорноногих, які тоді ще жили в ізольованих поселеннях на околиці Хелени. Його другом був старий шаман, якого зазвичай звали Старим Томом.
Рон зробив щось феноменальне: він подружився зі звичайним мовчазним індіанцем і незабаром був посвячений у різні секрети племені та його звичаї, йому були розказані легенди і способи виживання в суворих умовах. У віці шести років він став кровним братом племені чорноногих – честь, якої удостоюються не багато білих людей.
На початку 1923 року, коли Рону було дванадцять років, він переїхав разом із сім’єю в Сіетл, штат Вашингтон, де тепер на військово-морській базі служив батько. Рон вступив в організацію бойскаутів і того ж року домігся звання бойскаута першого класу, чим дуже пишався. Наступного року він став наймолодшим бойскаутом-орлом – знак того, що він не планував прожити звичайне життя.
Наприкінці того ж року юний Рон вирушив у подорож до столиці країни через Панамський канал і зустрів Джозефа С. Томпсона, капітана другого рангу медичного корпусу військово-морських сил США. Джозеф С. Томпсон був першим офіцером, якого флот США послав навчатися у Зигмунда Фрейда. Томпсон взявся навчити свого юного друга основ теорії Фрейда, і хоча Рон жваво цікавився уроками капітана, багато які з його запитань так і не отримали відповіді.
У 1927 році, у віці шістнадцяти років, Рон здійснив свою першу подорож через Тихий океан в Азію. Там, скориставшись цією унікальною можливістю, Рон, один або в компанії офіцера, прикріпленого до британського дипломатичного представництва, вивчав культуру Далекого Сходу. Серед інших, з ким Рон познайомився і з ким потоваришував, був мудрий маг із Пекіна, останній представник із роду китайських магів, які жили при дворі китайського імператора, родоначальника монгольської династії, хана Хубілая.
Хоча Старого Мейо цінували насамперед як факіра, він також був добре обізнаний зі стародавньою китайською мудрістю, яка передавалася з покоління в покоління. Рон провів безліч вечорів разом із такими самими, як маг, мудрецями, з жадібністю вбираючи в себе їхні слова.
Під час цих мандрівок Рон побував також і в Західних горах Китаю, у монастирях лам, про які багато говорять, але які мало хто бачив: зазвичай до них не допускають ні місцевих селян, ні іноземців.
Рон розповідав, що серед інших чудес, які він там спостерігав, були ченці, які медитували тижнями безперервно, споглядаючи вищі істини.
І знову він проводив довгий час у розпитуваннях і спробах знайти відповідь на дилему людини.
Рон детально досліджував культуру поза межами монастирських стін. Він проводив час не лише разом із місцевими монгольськими племенами, а й із бандитами-кочівниками. Потім подорожував уздовж узбережжя Китаю, досліджуючи села і міста, перейнявшись самим духом китайської нації. І скрізь, куди б він не поїхав, його мучило насамперед одне запитання: “Чому?” Чому люди страждають і живуть у злиднях? Чому, тоді як уся стародавня мудрість і все знання зосереджене у вчених текстах і в храмах, людина не здатна розв’язати такі фундаментальні проблеми, як війна, божевілля і безрадісність існування?
До віку дев’ятнадцяти років, задовго до появи пасажирських авіаліній, Рон подолав відстань понад чверть мільйона миль, включно з подорожами не тільки до Китаю, а й до Японії, на острів Гуам, на Філіппіни та інші місця на Сході. Світ у буквальному сенсі був його класною кімнатою, і Рон навчався, жадібно записуючи те, що він бачив і дізнавався, у своїх щоденниках, які вів постійно і зберігав дбайливо, щоб потім до них можна було звернутися.
Скрізь, де б він не був, він знаходив час допомагати іншим і вчити їх. Наприклад, на одному з островів Тихого океану він довів наляканим місцевим жителям, що в печері не стогне привид, a всього лише дзюрчить підземний потік.
На острові Гуам, у південній частині Тихого океану, Рон проник глибоко в джунглі, де він виявив стародавнє поховання, місце, просякнуте духом історії, що нагадувало про стародавніх воїнів і царів. Хоча місцеві друзі Рона побоювалися за нього, він досліджував це священне місце, що було наслідком властивої Рону по життю допитливості.
Перебування в Азії та на островах Тихого океану справило на Рона глибокий вплив, давши йому ґрунтоване на особистому досвіді розуміння східної філософії – філософії навіть давнішої, ніж грецька.
І все ж, попри всі дива, які бачив Рон у цій землі, і попри всю свою повагу до людей, яких він зустрічав, він спостерігав багато такого, що його не могло не турбувати: він бачив, як китайські жебраки в Пекіні самі кидалися у вириті могили, бачив дітей, які скоріше нагадували скелети в лахмітті, бачив повсюдне невігластво й розпач. Зрештою, він дійшов неминучого висновку, що, попри всю мудрість стародавніх текстів, на Сході немає розв’язання проблеми того жалюгідного стану, в якому перебуває людина. Деградація і нещастя людей Сходу не залишали жодного сумніву в цьому.
Повернувшись 1929 року до Сполучених Штатів, Рон продовжив свою формальну освіту. Рон відвідував школу в місті Манассас, штат Вірджинія, а потім – Вудвордську школу для хлопчиків у Вашингтоні, де і закінчив школу.
Рон вступив до Університету Джорджа Вашингтона. Спеціалізацією Рона скоріше мала бути етнологія, оскільки він уже був експертом у безлічі різних культур – від культури філіппінських пігмеїв і шаманів острова Борнео до культури народу чаморро, що проживає на острові Гуам. Але, на щастя, доля розпорядилася так, що він став займатися інженерною справою і математикою. Саме таким було бажання його батька. Рон уже мав у своєму розпорядженні знання про багато культур, він дедалі краще й краще розумів, у якому стані перебуває людина, і його освіта в інженерній справі та математиці стане йому в майбутньому у пригоді, коли він розпочне наукове дослідження, щоб розв’язати загадки буття людини та її духовного потенціалу.
Висунувши припущення, що світ елементарних частинок може дати розгадку того, як відбувається процес мислення людини, Л. Рон Хаббард записався на один із перших в Америці курсів з ядерної фізики. Понад те, він був занепокоєний безпекою світу, визнаючи, що людині, щоб керувати атомною енергією раціонально й отримати від цього найбільшу користь, потрібно спочатку навчитися керувати собою.
Таким чином, Л. Рон Хаббард прагнув привести в систему і перевірити всі знання про те, що можна було спостерігати, що приносило користь і могло б допомогти розв’язати проблеми людини. І з цією метою він поставив перед собою завдання чітко визначити, як функціонує розум.
В одному зі своїх перших новаторських експериментів з цього питання Рон використовував прилад, який вимірює звукову хвилю, – фотометр Кьоніга. Два студенти читали поетичні твори абсолютно різними мовами (японською та англійською), коли працював цей прилад. Рон виявив таке: прилад визначав, що дана мова є поезією, незалежно від мови. Коли японською читали хайку (ліричний тривірш), показання фотометра Кьоніга були такими ж, як і під час читання віршів англійською.
Рон дійшов висновку, що цей факт є науковим свідченням того, що люди не такі різні, як його намагалися змусити думати, що вони насправді мають щось спільне і що розум усіх людей реагує на одні й ті самі стимули однаково.
Вважаючи, що люди, яким платять за те, що вони знають щось про розум, найкраще дадуть відповідь на запитання, які виникають унаслідок проведення цих експериментів, Рон розповів про свої відкриття на факультеті психології. Однак Рон не отримав відповідей на свої запитання, він виявив лише те, що психологи в Університеті Джорджа Вашингтона не розуміли цих результатів і, що важливіше, навіть і не цікавилися такими речами.
Спочатку приголомшений, Рон незабаром усвідомив, що ніхто не знає, як працює розум. І більш того, ніхто в галузі психології або психіатрії не збирався про це дізнаватися.
Відповідей не було не тільки на Сході, їх не було і в жодному центрі західної культури.
Рон сказав про це таке: “Якщо говорити до кінця відверто, було цілком очевидно, що я мав справу з культурою і жив у культурі, в якій про розум було відомо менше, ніж у найпримітивнішому племені, з яким я коли-небудь вступав у контакт. Водночас, усвідомивши, що люди на Сході не були здатні проникнути настільки глибоко і з такими передбачуваними результатами в загадки розуму, як мені здавалося раніше, я зрозумів, що обсяг досліджень, які мені доведеться провести, чималий”.
Вирішивши, що почерпнути з формальної освіти більше нема чого, Л. Рон Хаббард залишив коледж у самий розпал економічної депресії, знову звернувшись до світу, щоб продовжити свої пошуки розв’язання проблеми, яку являє собою життя. Про цей час Рон сказав: “…я писав і міг профінансувати мої дослідження, включно з експедиціями з вивчення примітивних народів, які я здійснив для того, щоб дізнатися, чи немає спільного знаменника буття, який би працював у всіх випадках”.
Л. Рон Хаббард очолив дві експедиції: Карибську кінознімальну експедицію на борту чотирищоглової шхуни “Доріс Хемлін” (ця експедиція тривала два з половиною місяці, її маршрут становив вісім тисяч кілометрів), а також мінералогічну експедицію у Вест-Індії, під час якої було здійснене перше мінералогічне дослідження острова Пуерто-Рико, який перебуває під управлінням Сполучених Штатів. Повернувшись до Сполучених Штатів, Л. Рон Хаббард, одержуючи дуже скромні кошти на проведення наукових досліджень, почав писати художні твори, що зробило його знаменитою та забезпеченою людиною (він став одним із найпопулярніших письменників 30-х років), що дало йому змогу фінансувати свої дослідження.
У жовтні 1934 року редактор “Захоплюючих пригод”, одного з журналів, у яких друкувався Рон (а їх було понад тридцять), написав: “Немає необхідності представляти Л. Рона Хаббарда. Судячи з ваших листів, його фантастичні історії є одними з найпопулярніших серед усіх, які ми коли-небудь публікували. Деякі з вас цікавилися також, яким чином йому в його історіях незмінно вдається передати чудовий колорит настільки віддалених місць. Друзі, відповідь проста: він там був. Він там був, і все це бачив, і всім цим займався. І це ще слабо сказано”.
Продовжуючи писати для своїх видавців у Нью-Йорку, а також пишучи сценарії для Голлівуду, наприклад, до фільму “Таємниця острова скарбів”, він ніколи не припиняв свої найважливіші дослідження природи людини.
Л. Рон Хаббард шукав принцип, який би об’єднав усе знання і пояснив сенс буття – те, що в минулому намагалися знайти інші філософи, але з різним ступенем успіху. Багато західних філософів фактично залишили ідею про те, що в різних людей є щось спільне, і більше навіть не ставили собі питання: що таке життєва сила або сутність життя. Людина стала просто ще однією твариною, просто м’ясом і кістками.
Однак Л. Рону Хаббарду людина уявлялася зовсім іншою. Хоча у Рона ще не було для цього назви, він був упевнений, що життя – це щось більше, ніж серія випадкових хімічних реакцій, і що за нашими діями стоїть якийсь розумний імпульс. Організовуючи в систему величезну кількість даних, яких він набув у своїх подорожах, дослідженнях та експериментах, Л. Рон Хаббард ступив на шлях нових експериментів, – цього разу, щоб дізнатися, як функціонують клітини. У результаті серії ретельних експериментів, проведених на початку 1938 року, він зробив значне відкриття: він встановив спільний знаменник усього буття: ВИЖИВАЙ.
Те, що людина виживає, не було чимось новим. Новим, безсумнівно, було те, що це є єдиним спільним знаменником.
Панівна на той час теорія стверджувала, що життя сталося просто внаслідок випадкової реакції в океані рідкого аміаку. Доводячи безпідставність цього матеріалістичного переконання, а також формуючи підґрунтя для своєї подальшої роботи, Л. Рон Хаббард протягом перших тижнів 1938 року написав роботу “Екскалібур”.
Він писав: “Я раптово усвідомив, що виживання є тією шпилькою, на яку можна нанизати все інше, і докази будуть широкі й достатні. Це дуже проста проблема. До ідіотизму проста! Тому її досі не було вирішено. Ніхто ніколи не дивився на щось настільки просте, але це просте здатне вирішити дуже багато проблем. У чому ж полягає цей простий принцип, який розв’язує всі ці проблеми? Він полягає в цьому: життя, все життя, намагається виживати. І життя складається з двох речей: з матеріального всесвіту і фактора X. І судячи з усього, цей фактор X може організовувати та мобілізовувати матеріальний всесвіт”.
Згадуючи, як він писав “Екскалібур”, першу зі своїх численних праць про життя, Л. Рон Хаббард зауважив: “Я став працювати й працювати, описуючи цей секрет, а коли я написав десять тисяч слів, ідея стала мені ще яснішою. Тому я все порвав і почав писати заново”.
Відгуки людей, які прочитали цю роботу, були захопленими, і видавці жадали її опублікувати. Рон відмовився. І додав: “Екскалібур” не містить будь-якої терапії і розглядає лише устрій життя. Я вирішив піти далі”.
Рон продовжував фінансувати свої дослідження, створюючи художні твори, які стали ще більш популярними. Жанр його оповідань і повістей був надзвичайно різноманітний: пригоди, подорожі, фантастичні, романтичні й таємничі історії, вестерни та наукова фантастика. Рон писав не про машини і роботів, а про реальних людей і про реальні пригоди. Він відкрив нову еру в науковій фантастиці, будучи одним із творців так званого “Золотого віку наукової фантастики”.
Л. Рон Хаббард продовжував здійснювати й експедиції. Його обрали членом престижного нью-йоркського “Клубу мандрівників”, який вручив йому прапор клубу (це найвища нагорода для мандрівника) за експериментальну експедицію з радіодосліджень на Алясці в травні 1940 року. Ця експедиція надала значну допомогу в складанні карт узбережжя канадської провінції Британська Колумбія і штату Аляска. Водночас Л. Рон Хаббард познайомився з культурами тлінкітів, хайда і алеутських індіанців Аляски.
У грудні 1940 року міністерство торгівлі США видало Л. Рону Хаббарду “Ліцензію капітана пароплавів і теплоходів”. Три місяці потому він отримав “Ліцензію капітана суден будь-якого типу, у всіх океанах”.
Однак весь цей час Рон не припиняв свої пошуки відповіді на загадку людини. Його роботи і подорожі слугували для фінансування його досліджень і для розширення його знань про світ і про життя.
Потім почалася війна.
Коли Сполучені Штати вступили у війну, Л. Рона Хаббарда у званні лейтенанта призвали на флот, і він був командиром групи корветів (сторожових кораблів). Він брав участь у бойових діях як в атлантичному, так і в Тихому океанах, і особливо відзначився в очах своїх підлеглих. Однак йому не подобалася війна. Він бачив стільки смертей, що йому вистачило на все життя. Він заприсягся подвоїти свої зусилля, щоб створити світ, що вирізняється більшим розумовим здоров’ям. Відчуваючи співчуття до всіх людей, він зробив також усе можливе, щоб зберегти свою команду. Один із його колишніх підлеглих писав:
“Я відчуваю, що я у Вас у невимовному боргу, я Вам украй вдячний. І перше – за те, що я з Вами знайомий. Друге – за те, що ви служили живим прикладом офіцера флоту, такого, як їх описують у книжках. Я думаю, що ви були справжнім офіцером і джентльменом задовго до того, як конгрес виніс таке рішення”.
У 1945 році Л. Рона Хаббарда помістили у військово-морський госпіталь Оук-Нолл в Окленді, штат Каліфорнія. Через поранення в стегно і спину Рон охромів і частково осліп, оскільки був пошкоджений очний нерв. Серед п’яти тисяч пацієнтів Оук-Нолла з флоту і морської піхоти там були сотні американців, колишніх в’язнів японських концтаборів, розташованих на островах у південній частині Тихого океану. Багато з цих пацієнтів перебували в жахливому стані, оскільки, постраждавши від голоду та інших негараздів, вони були нездатні засвоювати протеїн.
Намагаючись розв’язати цю проблему, лікарі вводили їм чоловічий гормон тестостерон. Однак лікування мало успіх не на всіх пацієнтах. Л. Рон Хаббард використав цю можливість надати допомогу своїм колегам по службі і водночас перевірити розроблену ним теорію на практиці.
Він писав: “Усе, що я намагався встановити, – чи керує розум тілом, чи тіло керує розумом. Адже якщо одним із цих пацієнтів застосування гормонів допомогло, а іншим ні, причина могла полягати в розумі. Якщо в тих пацієнтів, кому гормони не допомогли, в розумі є якась значна перешкода, то очевидно, що, скільки б їм не давали гормонів і скільки б їх не лікували, вони не одужають. Якщо розум здатен чинити такий стримувальний вплив на тіло, тоді, вочевидь, той факт, який усі вважали істинним, що структура визначає функцію, є невірним. Я почав працювати, щоб довести це. …Я не займався питаннями ендокринології – я намагався вирішити, чи визначає структура функцію, чи функція – структуру”.
В одному випадку за іншим він виявляв, що при застосуванні методик, які він розробив, колись важкі пацієнти піддавалися медичному лікуванню, щойно було прибрано перешкоди до цього, породжені розумом.
Насправді функція визначає структуру. Як тоді зауважив Рон: “Думка – це бос”.
Це була революційна ідея, яка йшла всупереч з усіма хибними концепціями, що впродовж віків руйнували науку та східну філософію.
Встановився мир, і Л. Рон Хаббард негайно взявся за подальшу перевірку дієвості його теорії. Це було інтенсивне дослідження. Він працював із людьми різних професій: у Голлівуді він працював з акторами та письменниками, у місті Саванна (штат Джорджія) він допомагав пацієнтам психіатричної лікарні зі значними душевними розладами; він працював у Вашингтоні, Нью-Йорку, у штаті Нью-Джерсі, у Пасадені, Лос-Анджелесі та в Сіетлі (штат Вашингтон). До 1950 року Л. Рон Хаббард допоміг загалом більш ніж чотирьомстам людям, досягаючи вражаючих результатів. Ба більше, він використовував ті ж самі процедури, щоб вилікувати травми і рани, які отримав сам, і до 1949 року повністю відновив своє здоров’я.
Його одужання було настільки повним, що офіцери з комісії військово-морських сил зі звільнення в запас, повторно провівши огляд Л. Рона Хаббарда, прийшли в повне здивування. Як може людина, на якій буквально живого місця не залишалося від ран наприкінці війни, успішно пройти повне медичне обстеження? Вони дійшли висновку, що це насправді не Л. Рон Хаббард, а коли вони встановили, що все правильно, вони визнали його придатним до стройової служби.
Повернувшись до Вашингтона, Рон підбив підсумки свого дослідження стану людини, дослідження, що тривало шістнадцять років, і написав роботу ” Вихідна теза” (тепер публікується під назвою “Діанетика: вихідні тези”), у якій виклав використовувані ним принципи. Він не став публікувати цю роботу. Він віддав один або два примірники друзям, а вони тут же розмножили їх і віддали своїм друзям, які, зі свого боку, розмножували копії та давали своїм друзям. Так Діанетика стала відома світу. Поширилися чутки, що було зроблено революційне відкриття. Л. Рон Хаббард відкрив джерело аберацій людини та розробив техніку роботи з розумом, яка працює. Так народилася Діанетика.
Перша стаття про Діанетику “Терра інкогніта: розум” з’явилася в зимово-весняному випуску 1949-1950 року “Журналу Клубу мандрівників”. Незабаром після цього Рон був буквально завалений листами, в яких люди просили надати більше інформації про застосування його відкриттів. Сподіваючись зробити свої відкриття доступними для широкої громадськості і за наполяганням тих, хто працював з ним у той час, Рон запропонував свої відкриття американській медичній асоціації та американській психіатричній асоціації. Результатом цієї спроби було краще розуміння ситуації. Істеблішмент сфери охорони здоров’я не тільки не виявив інтересу до його роботи, ці люди навіть відмовилися вивчити результати, які він отримав.
Таким чином було засвоєно ще один урок.
Ефективна технологія роботи з розумом, яку може використовувати будь-яка людина, щоб допомогти собі та іншим, була зустрінута вороже медичним і психіатричним істеблішментом, який посідав міцні позиції. Вони проповідували, що розум настільки складний, що його можуть зрозуміти тільки “експерти” (вони самі). Вони залежали від дотацій на дослідження, які їм виділяв уряд, і сприймали Діанетику як загрозу своїм інтересам (незважаючи на те, що Л. Рон Хаббард завжди сам фінансував свої дослідження). Технологія, яку може застосовувати будь-хто, ставила під загрозу монополію цих кіл та їхні доходи, які обчислюються мільярдами доларів. Вони не тільки не сприйняли Діанетику, вони намагалися викорінити її застосування. Якби єдиною метою цих людей було допомогти іншим, вони б із розпростертими обіймами зустріли цю технологію, яка повністю довела свою працездатність, і допомогли б поширити її в суспільстві. Але вони цього не зробили, і можна дійти висновку, що їхні справжні мотиви були значно егоїстичнішими, а саме: вони прагнули контролювати інших людей у власних інтересах, одним словом, ними керувала корисливість.
Друзі та знайомі Л. Рона Хаббарда були вражені тією реакцією, яка настала з боку органів охорони здоров’я. З одного боку – сотні випадків поліпшення і захоплені відгуки тих, хто вивчав і використовував Діанетику, тисячі листів від людей, які просять додаткову інформацію. А з іншого – висловлювання купки “експертів”, які для “лікування” розуму використовують електрику напругою 220 вольт, і які, навіть не вивчаючи Діанетику, заявляють, що її не потребують.
І тоді було ухвалено рішення: Л. Рон Хаббард надасть практичний підручник безпосередньо людям, описавши в ньому свої відкриття і ті методики, які він розробив. Ніколи раніше не існувало тексту про розум, який би був написаний для звичайних людей.
Було зроблено оголошення, і люди по всій країні з нетерпінням чекали на вихід книги.
31 січня 1950 року журналіст Волтер Вінчелл писав: “У квітні з’явиться дещо нове під назвою “Діанетика”. Це нова наука, яка працює з людським розумом із точністю науки фізичної. Судячи з усього, це відкриття виявиться настільки ж революційним для людства, як відкриття і використання печерною людиною вогню”.
Передбачення Вінчелла виявилося вірним.
Книга “Діанетика: сучасна наука душевного здоров’я” побачила світ 9 травня 1950 року. Реакція громадськості була миттєвою і приголомшливою. Буквально за одну ніч книга стала національним бестселером. Видавцю надійшло двадцять п’ять тисяч листів і телеграм із привітаннями. Книга очолила список бестселерів газети “Нью-Йорк Таймс”, де вона залишалася тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Життя Л. Рона Хаббарда і, як ми побачимо, життя мільйонів інших людей змінилося назавжди.
Публікація книги “Діанетика: сучасна наука про розум” поклала початок нової ери в історії людства – ери надії, а також ознаменувала новий етап у житті Л. Рона Хаббарда. Хоча з цього моменту його подальше життя виявилося настільки ж наповненим пригодами, як і попередні тридцять дев’ять років, це не головне; головне – здобутки, що стали змістом цієї книги.
Перші ознаки того, що Рону належало стати знаменитим, з’явилися відразу після виходу книги “Діанетика”. Хоча Л. Рон Хаббард спочатку планував після завершення своєї книги вирушити в чергову експедицію, відгуки людей на його роботу були настільки численні, що він був змушений змінити свої плани. Таким чином, замість того щоб досліджувати острови поблизу Греції, йому довелося проводити лекції з Діанетики в переповнених публікою аудиторіях по всій країні. Тоді ж було утворено перший Діанетичний дослідницький центр Хаббарда в місті Елізабет (штат Нью-Джерсі), і люди почали приїжджати туди натовпами, щоб навчитися нових методів та дізнатися більше про предмет.
До кінця осені 1950 року по всій країні існувало вже сімсот п’ятдесят груп, які застосовували методи Діанетики, а заголовки газет свідчили: “Діанетика штурмом завойовує США” і “Рух, який найшвидше зростає в Америці”.
Дослідження Рона тривали, і в березні 1951 року він завершив свою наступну книгу “Наука виживання”. У цій 500-сторінковій праці він продовжив дослідження природи думки та життя, даючи читачам розуміння поведінки людини та нові засоби для її передбачення. Основу книги складає таблиця – “Таблиця Хаббарда оцінки людини”, яка точно і детально описує різні емоційні тони людей. Ця книга дає точні процедури, за допомогою яких можна підняти будь-яку людину до найвищого рівня і таким чином домогтися, щоб вона виживала якнайкраще.
У 1951 році Л. Рон Хаббард написав загалом шість книжок, продовжуючи досліджувати і вдосконалювати технології Діанетики, за допомогою яких він розв’язав проблеми людського розуму. Але безліч запитань усе ще залишалося без відповіді – запитань, про які людина розмірковувала споконвіку. “Що більше заглиблюєшся в дослідження, – писав Л. Рон Хаббард, – то більше починаєш розуміти, що тут, у цій істоті хомо сапієнс, занадто багато невідомих”.
І тому через півтора року після виходу книжки “Діанетика: сучасна наука душевного здоров’я” Л. Рон Хаббард вирушив у нову подорож, розпочавши пошуки в царстві людського духу. цьому дослідженню, що розпочалося багато років тому, коли він молодою людиною мандрував земною кулею в прагненні знайти відповіді на питання життя, судилося тривати ще три десятиліття. І в міру того, як зводилися в систему відкриття за відкриттям, народилася Саєнтологія, яка вперше дала людині шлях до найвищих рівнів усвідомлення, розуміння і здібностей, шлях, яким може пройти кожен.
Беручи до уваги притаманний працям Л. Рона Хаббарда тих років релігійний характер, було доволі природно, що люди, які оточували його, почали вважати себе тими, хто вивчає не лише нову філософію, а й нову релігію. Тому 1954 року саєнтологи в Лос-Анжелесі організували першу саєнтологічну церкву. Л. Рон Хаббард заснував сам предмет – перші саєнтологи поклали початок Церкві.
У міру того як дедалі більше і більше людей дізнавалися про його відкриття, саєнтологічні церкви почали швидко з’являтися по всьому світу. Тим часом Л. Рон Хаббард, публікуючи свої праці та читаючи лекції, продовжував робити свої відкриття доступними для тих, хто шукав відповіді.
У 1959 році Л. Рон Хаббард і його сім’я переїхали в Англію, де він купив садибу Сент-Хілл у місті Іст-Грінстед (графство Сассекс). Цій садибі належало стати його будинком на наступні сім років, а також і міжнародною штаб-квартирою Церкви Саєнтології. Там, на додаток до своїх постійних письмових праць і лекцій, він почав інтенсивно навчати саєнтологів з усього світу, для того, щоб вони, своєю чергою, могли повернутися додому і навчати інших. У середині 60-х років він розробляє шлях, просуваючись яким крок за кроком, кожен міг би досягти стану вищих рівнів усвідомлення. Він також систематизував адміністративні принципи роботи саєнтологічних церков, що призвело до розширення Саєнтології та перетворення її на глобальну мережу.
1 вересня 1966 року, коли Саєнтологія вже утвердилася як всесвітня релігія, Хаббард залишив свою посаду виконавчого директора Церкви і вийшов із правління всіх організацій Церкви, щоб повністю присвятити себе дослідженням вищих рівнів духовного усвідомлення і здібностей. Перебуваючи на порозі ніким раніше не передбачених відкриттів, він вирушив у море. Певну роль у цьому рішенні зіграло також бажання продовжити роботу в спокійних умовах.
Наступні сім років він знову багато подорожує на борту корабля, приділяючи особливу увагу розв’язанню проблем, які дедалі більше поглиблювалися і які поставали перед суспільством наприкінці 60-х – на початку 70-х років. Слід особливо відзначити, що в цей період він розробив програму реабілітації наркоманів, яку сьогодні внаслідок досліджень, проведених різними урядами в усьому світі, вони визнали найефективнішою з наявних програм. У цей період часу він розробив також вищі рівні Саєнтології, вніс удосконалення в її застосування, створив нові адміністративні принципи і домігся прогресу у сфері логіки – про все це розповідається далі в цій книзі.
Повернувшись на берег 1975 року, Л. Рон Хаббард продовжив свої мандри: спочатку з Флориди до Вашингтона, потім – до Лос-Анджелеса, аж доки врешті-решт не оселився в малонаселеному містечку Ла-Квінта неподалік Палм-Спрінгс на півдні Каліфорнії, яке стало його домівкою до 1979 року. Там, досліджуючи нові способи того, як зробити Діанетику і Саєнтологію доступнішими, він написав сценарії десятків навчальних фільмів із цих предметів, щоб наочно продемонструвати правильне застосування технічних принципів. Режисером багатьох із цих фільмів він був сам.
Тривалий час Л. Рона Хаббарда турбувало прискорене падіння моральності в суспільстві, і в 1980 році він пише нерелігійний моральний кодекс, заснований на здоровому глузді. Цей кодекс опублікований у формі брошури і має назву ” Шлях до щастя”. Пояснюючи мету цієї роботи, Л. Рон Хаббард сказав: “Читаючи газети і маючи можливість спостерігати різні верстви суспільства, я ясно бачив, що чесність і правда не підтримуються на рівні тих стандартів, які існували колись. Люди, та навіть маленькі діти в школах, стали вважати, що високі моральні стандарти – це справа минулого. Сьогодні людина має у своїх руках величезну кількість потужної зброї. Але в неї немає порівнянних за силою моральних стандартів”.
Отримавши в усьому світі схвалення суспільства і громадських груп, “Шлях до щастя” швидко поширився по всій планеті. Сформувався цілий рух широких мас населення з розповсюдження та використання брошури, щоб підвищити рівень порядності та чесності людини. Сьогодні розповсюджено вже понад шістдесят п’ять мільйонів примірників цієї брошури, і потреба в ній щороку обчислюється мільйонами примірників.
У 1980 році Л. Рон Хаббард знайшов час і для того, щоб повернутися до художньої творчості. Відзначаючи свій п’ятдесятирічний ювілей письменника, він спрямував свою колосальну енергію на написання книги “Поле бою Земля: сага про рік 3000”. За цим великим науково-фантастичним романом пішов десятитомний твір “Місія “Земля””, весела сатирична історія про слабкості нашої цивілізації. Усі одинадцять книг потім стали бестселерами “Нью-Йорк Таймс” і міжнародними бестселерами. Таким чином було поставлено рекорд: ніколи раніше одинадцять книжок поспіль будь-якого письменника не потрапляли до списків бестселерів.
Повертаючись до своєї серйознішої роботи, до продовження досліджень духовного потенціалу людини, на початку 80-х Л. Рон Хаббард активно подорожував Каліфорнією. У 1983 році він оселився в місті Крестон біля Сан-Луїс-Обіспо. Тут він завершив свої дослідження і надав остаточної форми технічним матеріалам із Саєнтології, на розробку яких він витратив більшу частину свого життя.
Ось лише один показник популярності Л. Рона Хаббарда, що не слабшає, – сталося щось нечуване: аж за тридцять вісім років після свого першого видання, 1988 року, книга “Діанетика: сучасна наука про розум” повернулася на вершину списку бестселерів газети “Нью-Йорк Таймс”. Книга й досі продовжує бути бестселером у різних країнах світу, а на сьогодні продано вже понад вісімнадцять мільйонів примірників.
Не менш вражаючим було визнання людьми й інших відкриттів Л. Рона Хаббарда. Сьогодні, наприклад, понад чверть мільйона людей звільнилося від впливу наркотиків і ліків за допомогою його методів реабілітації, які застосовують у спеціальних центрах по всьому світу, зокрема і в найбільшому реабілітаційному та навчальному центрі в штаті Оклахома.
Для багатьох людей у різних країнах світу – наприклад, тільки в Південній Африці це два мільйони людей – ім’я Л. Рона Хаббарда означає грамотність і здатність вивчити будь-який предмет, чого досягають завдяки його відкриттям у сфері освіти.
Його досягнення в галузі управління дали можливість тисячам професіоналів у промисловості, бізнесі та громадській діяльності внести розумність і стабільність на свої робочі місця і в свої групи.
Відкриття Л. Рона Хаббарда в царині етики щодня допомагають знову привести до ладу життя людей, їхніх родин і груп. У цей предмет (щодо якого у людей здавна багато плутанини) було внесено ясність і дієвість.
Сьогодні мільйони людей користуються відкритими ним принципами і переконуються, що вони працюють. І завдяки застосуванню цих принципів мрія Л. Рона Хаббарда – мрія, що, певно, узагальнює сподівання всіх мислячих людей усіх часів, – “цивілізація, в якій немає божевілля, злочинності та війни, де здібний може процвітати й де чесний може мати права, де людина вільна піднятися на більші висоти”, – що й є цілями Саєнтології, – є не тільки можливою, а й досяжною.
Хоча Л. Рон Хаббард найбільше відомий як засновник Діанетики і Саєнтології, його не можна розглядати тільки в цій якості. Настільки різноманітним було його життя, і настільки великим був його вплив. Племена народу банту, що мешкають на півдні Африки, знають його як просвітника, робітники на фабриках штату Алабама знають його за відкриттями, які він зробив у царині адміністрування, китайські діти знають його як автора їхнього морального кодексу, а читачам його творів, перекладених на десяток мов, він знайомий як письменник. І навіть якби Л. Рон Хаббард домігся тільки чогось одного з цієї низки і більше нічого не зробив, його б все одно пам’ятали і донині.
Усе, про що далі йтиметься в цій книзі, покаже, наскільки цінним є дар Л. Рона Хаббарда людству, і все, про що розповідається на цих сторінках, має в якості свого джерела його роботи. Тоді як користь від Саєнтології можна отримувати, не маючи повного уявлення про те, хто такий Л. Рон Хаббард, його самого не можна зрозуміти без розуміння створеної ним філософії, оскільки це його робота, виконана ним одним.
Таке трапляється тільки раз на кілька сотень або тисяч років: народжується геній і людство робить новий крок до кращого життя, до кращої культури. Такою людиною і є Л. Рон Хаббард, засновник Саєнтології.