Історія Діанетики
[Рон Хаббард].
Перший принцип моєї власної філософії, писав Рон Хаббард, полягає в тому, що мудрість призначена для кожного, хто побажає йти до неї. Вона однаково служить простій людині і королю, і на неї не слід дивитися з побожністю. До цього він додавав, що філософія має бути придатною до застосування, оскільки “знання, укладені у вкритих пилом фоліантах, навряд чи комусь приносять користь, і тому не мають жодної цінності, доки їх не почнуть застосовувати”. І, нарешті, він говорив, що філософія тільки тоді має цінність, коли вона істинна та дає результати; на цій засаді він встановив критерії для Діанетики та Саєнтології.
Історія про те, як Л. Рон Хаббард став засновником цих наук – грандіозна. Усе почалося для нього в перших десятиліттях минулого століття дружбою з індіанцями племені чорноногих, що мешкали в його місті Хелена, штат Монтана, та в околицях. Особливе місце серед них належало досвідченому знахарю племені, відомому в окрузі під ім’ям Старого Тома. Між шестирічним Роном і Старим Томом зрештою встановилися рідкісні людські стосунки. Рону була надана честь – він став кровним братом чорноногих. Від Старого Тома Рон рано навчився цінувати глибину чудової духовної спадщини племені.
Наступною важливою віхою став 1923 рік, коли дванадцятирічний Рон Хаббард взявся за вивчення теорії Фрейда під керівництвом капітана 2-го рангу Джозефа С. Томпсона – першого офіцера ВМС США, який навчався у Фрейда у Відні. Хоча Рон Хаббард ніколи не приймав психоаналіз як такий, знайомство з ним зіграло поворотну роль. Пізніше Рон Хаббард писав, що Фрейд, принаймні, висунув думку про те, що “щось можна зробити щодо людського розуму”.
Третій вирішальний етап настав в Азії, де Рон Хаббард провів у подорожах та дослідженнях близько двох років. Він став одним із небагатьох американців, які отримали доступ до легендарних тибетських ламаїстських монастирів у Західних горах Китаю. Там він навчався в останнього представника лінії королівських магів при дворі Кублай Хана. Але якими б захопливими не здавалися ці пригоди, зрештою Рон Хаббард визнав, що не знайшов там жодних дієвих методів роботи з розумом і духом, які давали б передбачувані результати.
[Університет Джорджа Вашингтона].
Університет ім. Джорджа Вашингтона, приблизно 1929 рік. Тут Л. Рон Хаббард вивчав інженерну справу, математику та ядерну фізику.
Повернувшись 1929 року до Сполучених Штатів, Рон Хаббард вступив до університету Джорджа Вашингтона, де він вивчав інженерну справу, математику та ядерну фізику – всі ці дисципліни добре послугують йому в наступних філософських дослідженнях. По суті справи, Рон Хаббард першим точно і ретельно застосував західні наукові методи до дослідження людського духу. Однак, університет нічого не давав, окрім базової методології. Пізніше Рон Хаббард зазначив: “Було цілком очевидно, що культурі, в якій я жив і з якою мав справу, було менше відомо про розум людини, ніж найнижчому примітивному племені, з яким я коли-небудь зустрічався”, і “дізнавшись, що жителі Сходу не можуть проникнути в загадки розуму настільки глибоко і з такими передбачуваними результатами, як мені про це говорили, я зрозумів, що мені доведеться багато чого дослідити самому”.
Дослідження зайняли наступні двадцять років, провели його через ні багато ні мало двадцять один народ і культуру, включно з індіанськими племенами на північно-західному узбережжі Тихого океану, тагалогами на Філіппінах і, як він часто жартував, народністю, що населяє Бронкс (район міста Нью-Йорка). Загалом, його робота в той період була спрямована на розв’язання принципових питань. По-перше, починаючи зі своїх експериментів в університеті, він шукав життєву силу, яка споконвіку викликала у людей інтерес, тобто джерело людської свідомості. По-друге, і це питання було нерозривно пов’язане з першим, Рон хотів вивести загальний знаменник життя, оскільки, як він вважав, тільки визначивши його, можна знайти те, що є істинним і дієвим щодо стану людини.
[Рукопис ]
Рукопис книги під назвою “Екскалібур”, де Л. Рон Хаббард уперше заявив, що саме виживання є єдиним фундаментальним загальним знаменником життя.
Перші підсумки цих досліджень було підбито 1938 року в неопублікованому рукописі “Екскалібур” (“Excalibur”). У цій роботі висувалося припущення про те, що життя далеко не зводиться до безладного ланцюга хімічних реакцій, і що за всією людською поведінкою є якась певна рушійна сила. Цією силою він оголосив виживання, яке є єдиною всеохоплюючою силою, загальною для всіх людей. Думка про те, що людина зайнята виживанням, була не новою. Новим було визнання виживання єдиним основним загальним знаменником існування, і це було орієнтиром для всіх наступних досліджень.
Друга світова війна перервала дослідження і водночас дала їм новий поштовх. Перервала через службу Рона Хаббарда командиром протичовнових кораблів на Атлантичному й Тихому океанах; підштовхнула тим, що ніщо не могло довести необхідність філософії вдосконалення людини, що працює, з більшою переконливістю, ніж жахи цього конфлікту. Або, за лаконічним висловом Л. Рона Хаббарда: “У людини є божевілля, і божевілля це називається війна”. Рон Хаббард був також одним із перших, хто висловив занепокоєння наслідками створення атомної зброї за відсутності відповідного розуміння поведінки людини.
Кульмінація роботи на цьому етапі настала 1945 року у військово-морському госпіталі Ок Нолл у м. Окленд, штат Каліфорнія, де Рон Хаббард перебував на лікуванні (він частково втратив зір через ушкодження очних нервів і ледве пересувався через поранення у стегно і спину). Він став одним із п’яти тисяч поранених моряків і морських піхотинців, які перебували в госпіталі; крім них, там лікувалися кілька сотень колишніх ув’язнених японських таборів для військовополонених. Заінтригований незрозумілою завзятістю, з якою поранені не одужували, попри інтенсивне медичне лікування, Л. Рон Хаббард почав застосовувати ранні розробки Діанетики. Загалом п’ятнадцять пацієнтів пройшли процедуру, в якій він застосовував свої методи видалення розумової заборони на одужання. За припущенням Рона Хаббарда, така заборона існувала і була причиною неуспіху медичного лікування. Зроблене ним відкриття, яке врятувало життя пацієнтам, було прямо пов’язане з основним питанням філософії: всупереч загальноприйнятій на той час науковій теорії, виявилося, що стан розуму первинний щодо фізичного стану людини. Інакше кажучи, наші погляди, стосунки та емоції визначають, зрештою, наш фізичний стан, але не навпаки. Або, як це коротко висловив сам Рон Хаббард: “функція визначає структуру”.
[Вихідні тези].
Діанетика: вихідні тези
Розібравшись у цьому, після закінчення війни Л. Рон Хаббард активно взявся за практичну перевірку своїх висновків. Його інтенсивні дослідження охопили представників усіх верств суспільства. Серед них були актори театрів-студій Голлівуду, менеджери прилеглих кіностудій, жертви нещасних випадків з госпіталю міста Пасадени (штат Каліфорнія), душевнохворі злочинці з психіатричної клініки в штаті Джорджія. Результати шістнадцяти років своїх досліджень, у яких Л. Рон Хаббард особисто працював приблизно з 400 чоловіками, жінками і дітьми, він узагальнив у рукописі під заголовком “Діанетика: вихідні тези” (наразі його видано під назвою “Динаміки життя”). Він не був переданий до друку – Рон розповсюдив рукопис серед друзів, щоб вони ознайомилися з ним і висловили свою думку. Вона була розмножена на гектографі і, врешті-решт, розійшлася сотнями примірників; її прийняли з таким ентузіазмом, що Рона Хаббарда переконували підготувати статтю для ширшої публіки. Ця стаття з’явилася в зимово-весняному випуску журналу “Клуб Мандрівників” (Explorers Club Journal) за 1949-1950 роки під назвою “Терра інкогніта: розум”. Одразу після цього Рона Хаббарда буквально завалили проханнями про докладнішу інформацію, і, врешті-решт, він випустив друком офіційний посібник із Діанетики – книгу “Діанетика: сучасна наука про розум”.
[Перше видання Діанетики].
Перший випуск книги “Діанетика: сучасна наука душевного здоров’я” відбувся 9 травня 1950 року. Того ж року книжка протрималася 26 тижнів поспіль у списку бестселерів газети “Нью-Йорк таймс” і стала причиною утворення більш ніж 750 діанетичних груп по всій країні.
Безсумнівно, публікація “Діанетики” стала віхою в історії людства. Один із провідних оглядачів, Волтер Вінчелл, вимовив слова, які стали пророчими: “У квітні ми побачимо дещо нове, під назвою “Діанетика”, нову науку, що діє з точністю природничої науки, але в царині людського розуму. За всіма ознаками, вона матиме таке ж революційне значення для людства, яке мало відкриття і застосування вогню першими печерними людьми”.
Твердження Вінчелла було сміливим, але, тим не менш, влучним, оскільки з Діанетикою прийшло перше певне пояснення мислення і поведінки людини. Вона ж надала перші засоби для розв’язання проблем розуму, зокрема небажаних відчуттів, емоцій, нераціональності в поведінці та психосоматичних захворювань.
У центрі подібних проблем перебувала структура, яку Рон Хаббард назвав реактивним розумом і визначив як “частину розуму людини, що функціонує виключно на ґрунті механізму “стимул-реакція”. Реактивний розум перебуває поза вольовим контролем людини та чинить примусовий вплив (тобто діє в наказовому порядку) на її свідомість, цілі, думки, організм і вчинки”. У реактивному розумі зберігаються інграми, – Рон Хаббард визначив їх як розумові записи періодів фізичного болю і несвідомості. І раніше існували натяки на те, що під час часткової або повної несвідомості в розумі фіксуються відчуття. Але яким чином інграма впливає на тіло, впливає на поведінку та мислення – знання про це було отримано вперше. Ніхто не мав ані найменшого уявлення про те, як сукупність інграм, що містяться в реактивному розумі, перетворюється на страждання людини. Адже саме ця частина розуму, за словами Л. Рона Хаббарда, “змушує людину придушити свої сподівання, приховує в собі її апатію, робить її нерішучою, коли вона має діяти, та вбиває її ще до того, як вона почала жити”. Словом, це – джерело всіх невдач людини.
Якби комусь знадобилися докази істинності того, що в Діанетиці говориться з приводу інграм і реактивного розуму, йому було б достатньо поглянути на практичні досягнення Діанетики. Описано безліч задокументованих випадків, багато з них вражають уяву: маніяк-вбивця повернувся до нормального стану лише за кілька десятків годин; у паралізованого артритом зварювальника за такий самий час повністю відновилася здатність рухатися; професор, який мав дуже серйозні проблеми із зором, знову набув зору менш ніж за тиждень; доведена істерією до інвалідності домогосподарка повністю одужала за одну тригодинну сесію. Водночас Діанетика має певну кінцеву мету – стан “клір”, за якого повністю стерто реактивний розум, і в людини вивільняються притаманні їй якості та здібності, які значно перевищують усе, що раніше пророкували.
Як і слід було очікувати, новина про відкриття Рона Хаббарда почала поширюватися, і відгуки були чудовими: понад 30 000 примірників “Діанетики” були розкуплені, ледве встигнувши вийти з друкарні, а книжкові крамниці ледве могли задовольнити попит покупців. Що більше з’являлося свідчень ефективності Діанетики – а вона пропонувала методи, які могла застосовувати кожна людина, – то драматичнішими ставали відгуки. “Діанетика штурмом завойовує США”, “Рух, що найшвидше зростає в Америці”, – такими були заголовки газет влітку 1950 року. До кінця року стихійно утворилося близько 750 діанетичних груп по всій країні, а в шести містах було створено діанетичні центри для допомоги Рону Хаббарду в розвитку нової науки.
Розвиток науки був безперервним і систематичним, він приніс принаймні стільки ж нових даних, скільки було отримано раніше. У центрі завдань, які Л. Рон Хаббард розв’язував наприкінці 1950 та на початку 1951 років, стояло ще одне ключове філософське питання. Якщо Діанетика є чітким і певним поясненням людського розуму, то що саме цим розумом користується? Вірніше, що таке саме життя? В одному з ключових висловлювань на цю тему Рон Хаббард пояснював: “Що більше заглиблюєшся в дослідження, то більше починаєш розуміти, що тут, у цій істоті Хомо Сапієнс, виявляється занадто багато невідомих”.
Проведене після цього дослідження, яке Л. Рон Хаббард розпочав ще 1932 року, мало надзвичайно важливе значення. В іншій ключовій заяві на цю тему Л. Рон Хаббард сказав: “Я займався дослідженням засад життя, матеріального всесвіту та поведінки людини”. І хоча вже багато хто до нього “пробирався цією не нанесеною на карту стежкою”, ніхто не залишив на ній орієнтирів. Хай там як, ранньою весною 1952 року на лекції в місті Фініксі, штат Аризона, що стала історичною, було оголошено результат цього дослідження: Саєнтологія.
Прикладна релігійна філософія, що отримала назву Саєнтології, викладена в більш ніж сорока книгах і 2500 лекціях, записаних на магнітну стрічку. Ці роботи являють собою твердження про те, якою є природа людини та її потенційні можливості, і навіть якщо ці роботи перегукуються з різними стародавніми писаннями, твердження це абсолютно унікальне. Ось деякі засадничі положення Саєнтології: людина є безсмертним духом; доступний їй життєвий досвід набагато ширший за знання, отримані в одному житті; її здібності не мають меж, навіть якщо зараз вони не реалізовані. У цьому відношенні Саєнтологія являє собою те, що можна розглядати як кінцеве визначення релігії: не система вірувань, а засіб духовного перетворення.
Результати Саєнтології досягаються шляхом вивчення праць, що належать Рону Хаббарду, та застосування принципів, що містяться в них. Центральне місце в саєнтологічній практиці займає одитинг, який проводиться одитором (від латинського слова audire – “слухати”). Одитинг не є ще однією формою невизначеного психічного промацування і за своєю суттю не має нічого спільного з психологією та психотерапією. Одитор не дає оцінок і жодним чином не підказує людині, про що їй варто думати, оскільки одитинг не “роблять” людині, і користь від нього можна отримати тільки через активну участь самої людини та повноцінне спілкування. Одитинг заснований на принципі, який свідчить, що проблем можна позбутися, тільки надавши людині можливість самій знайти відповіді.
Для досягнення цієї мети одитор використовує процеси (точно визначені набори запитань), щоб допомогти людині вивчити невідомі їй або небажані джерела труднощів. Процедура ґрунтується на тому факті, що якщо ми всебічно розглянемо і зрозуміємо справжнє джерело наших неприємностей, то неприємності зникнуть. Наприклад, якщо хтось страждає від болісних наслідків давно забутої інграмної травми, то одитинг виступає саме тим засобом, за допомогою якого можна роздивитися, зрозуміти й усунути цю інграму. Тому одитинг можна вважати процедурою, за допомогою якої ми виявляємо речі, які не усвідомлюємо без спеціального ретельного розгляду, але які чинять на нас шкідливий вплив. У міру перенесення з реактивного розуму у свідомість досі невідомої інформації людина дедалі більше й більше дізнається, хто вона є, що з нею відбувалося та наскільки широко простягаються її справжні можливості.
Авжеж, важко описати суб’єктивний сенс того, що відбувається; адже одитинг за визначенням передбачає необхідність підніматися в раніше незвідані області. Але в найзагальніших словах можна зазначити, що Саєнтологія не вимагає від людини намагатися досягти більш етичної поведінки, високого рівня свідомості, щастя і розумності. Натомість вона дає можливість досягти станів, де все це просто існує, де людина є більш етичною, має більше здібностей, самовизначення та щастя, бо все, що цьому заважало, усунуто. Або, як сам Рон Хаббард пояснив саєнтологам-початківцям, “ми простягаємо вам безцінний дар свободи й безсмертя – справді й чесно”.
Повний шлях духовного поступу в Саєнтології детально окреслено у схемі, яка отримала назву “Саєнтологічний міст”. У ній представлено точні етапи одитингу та навчання, які необхідно пройти для реалізації притаманних людині потенційних можливостей. Оскільки Міст побудований за принципом поступовості, просування відбувається впорядковано та передбачувано. Хоча в його основі лежить давня концепція – шлях через прірву незнання до вищого рівня – Міст відображає абсолютно нову систему. Не якусь довільну послідовність етапів, а найефективніший практичний засіб повернення собі того, що Рон Хаббард описав як “наше безсмертне, незруйнівне Я, яке йде в нескінченність”.
І хоча Саєнтологія втілює в собі шлях до вищих духовних поривань людини, вона важлива і для її більш безпосереднього існування – для її сім’ї, роботи та життя в суспільстві. Цей факт є вирішальним для розуміння Саєнтології, і за ним стоїть її справжня сутність: не доктрина, а вивчення й удосконалення духу людини у ставленні до самої себе, до інших форм життя і до всесвіту, в якому ми живемо. У цьому плані праці Рона Хаббарда охоплюють усе.
“Якщо не відбудеться радикальних змін у людській цивілізації, у тому, як вона сьогодні шкандибає на своєму шляху, – заявив він у середині 60-х років, – людина тут надовго не затримається”. Ознаками занепаду він назвав політичну нестабільність, моральний розклад суспільства, насильство, расизм, неграмотність і наркотики. Роботі з цими проблемами Рон Хаббард здебільшого присвятив свої останні роки. З початку 70-х років життя Рона Хаббарда можна розглядати з точки зору його пошуку виходів із криз культури кінця двадцятого століття.
Успіх, якого він, зрештою, досяг, доводиться воістину феноменальним зростанням Діанетики та Саєнтології: нині понад дві тисячі організацій у шістдесяти країнах застосовують різні технології Діанетики та Саєнтології. Це підтверджують сімдесят мільйонів примірників його праць, які читаються людьми практично у всіх країнах на планеті. За всю історію людства не було жодного філософа, який би користувався такою ж популярністю. І звісно, його успіх підтверджує безліч нагород Рону Хаббарду за його роботу – подяки та грамоти, які могли б заповнити собою томи, – від державних органів штатів, графств, федерального уряду, від міжнародних організацій. Його успіх підтверджує все, що було сказано на цих сторінках, і те, що так багато фундаментальних істин Саєнтології стало частиною суспільної свідомості.
Але найбільше його підтверджує здійснення, що триває, особистої філософської мети Рона Хаббарда:
“Мені подобається допомагати іншим, і для мене найбільше задоволення в житті бачити, як людина звільняється від тіней, що затьмарюють її дні.
Ці тіні видаються їй такими щільними і лягають на неї таким тяжким тягарем, що коли вона раптом виявляє, що це лише тіні, і вона може бачити крізь них і проходити крізь них, і виходити знову до сонячного світла, вона відчуває величезну радість. І знаєте, я теж при цьому радий, як і він сам”.
Нині філософії Діанетики та Саєнтології вивчають і застосовують у понад двох тисячах церков і організацій у містах усього світу.