Колись давно старий індіанець розповів своєму онукові одну життєву істину:
– Усередині кожної людини йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло – заздрість, ревнощі, егоїзм, амбіції, брехню. Інший вовк представляє добро – мир, любов, надію, люб’язність, істину, доброту і вірність.
Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, на кілька миттєвостей замислився, а потім запитав: “А який вовк врешті перемагає?“
Як часто в дитинстві, ставлячи це запитання, ми беззастережно вірили в перемогу добра, що хай би як не було страшно на початку чи в середині, кінець завжди буде щасливим.
Але роки йдуть і життя підносить нам один за одним жорстокі уроки, змушуючи нас твердо засвоїти – людина людині вовк. І як же не погодитися з цим, якщо розраховуєш на допомогу людини, а вона підводить, вважаєш когось вірним другом, а він відвертається від тебе в скрутну хвилину або сам завдає удару в спину в найнесподіванішу хвилину, якщо намагаєшся досягти взаєморозуміння, а отримуєш відчуження та байдужість, якщо намагаєшся достукатися до людини, а у відповідь лише мовчання…
Кожен такий удар – як рана в душі, з якої по краплині витікає віра в добро, чуйність, допомогу і розуміння. У спробах захистити себе від цих ударів людина немов заковує себе в панцир і зводить навколо себе невидимі стіни. І вже не вірить людина, що допомога можлива, не вірить, що можуть простягнути руку і що це буде рука друга, а не зрадника. Здається, що життя настільки переконливо цього вчить, що навіть забуваєш інші його уроки: ніжність материнської турботи, як дружно щось зробили в команді та чудово вийшло, як справді допомогли словом і ділом, як підтримали, просто побувши поруч, як у самої людини вийшло допомогти іншій людині…
Невже цей досвід менш значущий для нас, менш цінний?!
Як пише в книзі “Діанетика: сучасна наука про розум” широко відомий у світі гуманіст Л. Рон Хаббард: “Людина за своєю природою хороша. Її несправедливо звинувачували в тому, що вона погана”. Людина може допомогти собі і може допомогти іншим, вона може наповнити своє життя щастям і порозумінням. А Діанетика допоможе їй у цьому.
Хто ж із двох вовків врешті перемагає?
Обличчя старого індіанця торкнулася ледь помітна усмішка, і він відповів:
– Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.
Вирішуйте, якою ця відповідь буде для Вас.
Як бути своїм найкращим порадником дізнайтеся на курсі “Особисті цінності та цілісність“.
Стаття була підготовлена співробітниками Гуманітарного центру Хаббарда
та опублікована в журналах “Телетиждень”, “Телескоп” та “Теле7”