Статті

Весна – час, коли природа оживає, а в людині прокидається від зимової сплячки надія на щось краще.

Кожен з нас у якийсь момент береться наводити лад у своєму житті. І весна стає чудовим приводом для цього. Хтось починає з “косметичної” зміни стилю одягу, зачіски або автомобіля. Хтось переставляє меблі у квартирі. Хтось береться за ремонт усього будинку. А хтось вирішує ґрунтовно взятися за себе самого.

На останнє наважуються далеко не всі, хоча внутрішній світ
потребує очищення і наведення порядку нітрохи не менше, ніж вулиці рідного міста після довгої зими. Чому ж так відбувається? Чому багато хто на запитання, щоб вони хотіли змінити або поліпшити у своєму житті, в собі, відповідають: “Нічого”, – хоча насправді зовсім не так уже й задоволені тим життям, яке є зараз? Звідки береться цей дискомфорт або навіть страх перед змінами?

Колись давно старий індіанець розповів своєму онукові одну життєву істину:
– Усередині кожної людини йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло – заздрість, ревнощі, егоїзм, амбіції, брехню. Інший вовк представляє добро – мир, любов, надію, люб’язність, істину, доброту і вірність.
Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, на кілька миттєвостей замислився, а потім запитав: “А який вовк врешті перемагає?”

Іноді Вам здається, що Ваша дитина нестерпна. Вона геть не слухається, скиглить, щось вимагаючи, та не дає Вам ані хвилини спокою. Вона лізе саме туди, куди їй заборонено навіть наближатися, впускає та розбиває речі, які їй категорично не дозволяється брати. Ви вимагаєте тиші, але дитина кричить ще голосніше. Вона ніби спеціально все робить Вам на зло, а Ви ж і без того втомилися на роботі…

Відомий вчений Рон Хаббард дуже детально розглянув подібні ситуації та запропонував способи їх вирішення. Дитина може бути спокійною, милою та лагідною, готовою співпрацювати з Вами, якщо вона має змогу здійснювати своє самовизначення, коли сама може обирати, що їй робити в цей момент часу – бавитися, обідати чи виконувати прохання старших.

Більшості батьків, напевно, нелегко уявити, як це може бути. Адже якщо за дитиною не стежити та не командувати нею, вона може потрапити під машину, вивалитися з вікна, обпектися, поранити інших дітей тощо. Звісно, коли дитині справді загрожує небезпека або коли вона може нашкодити іншим, її право вирішувати за себе саму може бути порушено. Але якщо Ви згадаєте, які зауваження робили дитині останнім часом, скільки разів зупиняли її, підвищували голос, вимагаючи негайного підкорення, то виявите, що дійсно небезпечних ситуацій було дуже мало. Частіше Ви керувалися міркуваннями своєї зручності або ж просто діяли під впливом роздратування.

Дзвінок у двері. Молода сім’я відчиняє двері. На порозі стоїть теща.– Мамо, Ви до нас надовго? – вигукує чоловік.– Поки не набридну.– Як, навіть чайку не поп’єте? Анекдот Проблема батьків і дітей, старшого і молодшого покоління аж ніяк не нова. Вона виникає у кожного покоління незалежно від розвитку науково-технічного прогресу, країни, кольору шкіри або погодних…

Що ми найбільше цінуємо у стосунках з іншими людьми? Найчастіше люди відповідають – порозуміння.

І навесні, і взимку, і в молодості, і в найстаршому віці, незалежно від достатку чи професії порозуміння – це те, чого ми прагнемо і чого нам так бракує у спілкуванні з людьми, які нас оточують.

Навіть якщо ми нічого не хочемо змінювати в собі чи у своєму житті, ми все одно хочемо більшого розуміння в сім’ї, на роботі, з сусідами та просто з людьми, з якими нас зіштовхують життєві обставини.

Адже яким стане Ваше життя, якщо Ваш чоловік чи Ваша дружина розумітимуть Вас із півслова? Якщо діти враховуватимуть Ваші побажання та прислухатимуться до Ваших порад? Якщо батьки будуть з розумінням ставитись до Вашої думки? Якщо керівники та підлеглі поважатимуть і прагнутимуть зрозуміти Вашу точку зору?

Напевно, кожен мріє про сімейне щастя, хоче досягти благополуччя у житті та мати дружну, міцну родину.

Провісники, ворожки, астрологи та навіть сучасні комп’ютерні технології використовуються, щоб визначити сумісність людей і передбачити, що ж на них чекає далі: щасливе сімейне життя, постійні сварки чи горда самота. Ми намагаємося використати всі можливі засоби, але так і не знаходимо універсальної “пігулки”.

Адже так хочеться, щоб з роками почуття одне до одного не остигали, щоб діти ставилися до батьків із турботою та повагою, щоб спілкування в сім’ї було наповнене доброзичливістю, порозумінням та щасливими посмішками. На жаль, у житті все далеко не так. З роками накопичуються сварки, конфлікти, біль втрат, невдач, тягар недосягнутих цілей… Вони важким каменем давлять, пригинають до землі. Коли в рідкісні моменти ми відриваємося від буденної метушні та постійної круговерті та згадуємо наші мрії та сміливі цілі, то через цей вантаж і накопичений досвід поразок колись такі яскраві мрії здаються невиразними та недосяжними.